Березень багатий на визначні події для книголюбів і всіх, хто щодня опановує мистецтво слова. Відсвяткували День письменника, час святкувати день, який складно уявити більш доречним в іншу пору року. Ну бо коли, як не весною, відзначати День поезії – свято словесної чуттєвості й довершеного вміння кількома словами висловити невисловлюване.
Щорічно 21 березня за ініціативою ЮНЕСКО святкують Всесвітній день поезії. Віддавна саме поезія найпершою реагувала на всі події, які змінювали хід історії і життя людини, саме вірші в усі війни першими линули з фронту, сповнені ран, що ще наривають. І лише потім усе це підхоплювала проза.
Марганець багатий на поетів. Вагома частина всього літературного надбання нашого міста – це твори членів літературного об’єднання «Віра». Їхніми іменами пишається Марганець. Члени цього літературного об’єднання беруть участь в міських поетичних конкурсах, друкують книги, презентації яких з великим задоволенням проводять працівники бібліотеки. Заслуженим авторитетом серед «вірівців» користуються: Микола Смирнов, Володимир Пугач, Анатолій Мельник, Любов Лопатюк, Олександр Багаутдінов, Віра Сокур, Яків Должиков, Олег Жига, Олександр Малишко, Тетяна Кошкіна та інші. Щоразу вихід нової книги відзначається в бібліотеці урочистою презентацією.
За останні роки ряди літературного об’єднання поповнились новими членами, серед яких: Віра Обозюк, Геннадій Самойленко, Ірина Штабенко, Таміла Ткаченко та інші.
Час невблаганний… Багатьох талановитих літераторів, на жаль, немає серед нас. Та вони залишили після себе свої книги, наповнені неперевершеними поетичними рядками. Ці книги є у краєзнавчому фонді Центральної міської бібліотеки і бібліотечні працівники їх постійно популяризують.
Саме сьогодні, коли Україну тероризує держава-агресорка росія, особливо хочеться опублікувати вірші марганецького поета, члена Марганецького міського літературного об'єднання "Віра" Геннадія САМОЙЛЕНКА.
Трохи про поета.
Геннадій Олександрович Самойленко народився 18 травня 1951 року в сім’ї залізничників у Запоріжжі. В Запоріжжі пройшло його «босоноге» дитинство. Проживаючи неподалік залізничного вокзалу, він з молодих років спілкувався з багатьма людьми, серед яких були цікаві, а часом і неординарні особистості. Розвивалася жива допитливість, яка пізніше, вже в шкільні роки, переросла в любов до книг, до поезії.
Як і багато його однолітків, підлітком він пробував свої сили в спорті. Його вабила до себе зброя, що і привело його до секції кульової стрільби. Старанність і бажання бути першим незабаром дало бажані результати. Закінчивши середню школу, він влаштувався на завод «Дніпроспецсталь». Тут в робочому середовищі Геннадій Олександрович проходив свої «університети». Заводський гарт і «відчуття ліктя» стали у пригоді на службі в армії.
Спортклуб «Динамо» і тренер допомогли з вибором роду військ. Служив він у Харкові, у внутрішніх військах МВС. Нові друзі, чудові командири і незабутні враження від служби формували його характер і світогляд. Тут же він вперше спробував себе в статусі художника і репортера. Продовжуючи тренуватися, брав участь в змаганнях, займав призові місця, став снайпером, мав нагороди.
Демобілізувавшись, повернувся на завод, брав активну участь в будівництві заводського Палацу культури «Жовтневий», де з великої сцени вперше прочитав свої вірші.
Друкувався в газетах: «Гірницький вісник», «Електрометалург», «Дніпровський металург», «Запорізька Січ», «Комсомольська правда», «Киевский вестник». Брав участь в поетичних конкурсах.
Геннадій Олександрович вже багато років є членом Марганецького міського літературного об’єднання «Віра». Його вірші надруковані в збірці любовної лірики поетів Придніпров’я «Як невинні закохані душі» (під ред. В.Х.Пугача).
*******************************************************************************************
КОЖНОМУ СВОЄ
Наче пси скажені,
Розпустивши слину,
Знову супостати –
Лізуть в Україну.
Знову нашу Волю
Хочуть закувати.
В бій збирає сина
Заплакана мати.
Свого чоловіка
Проводить дружина.
Парубочі плечі
Обняла дівчина.
Батько з діточками
Тихенько простився…
А на рідну землю
Морок опустився.
Та не поржавіли
Ні шаблі, ні душі –
Знищимо потвору
На воді й на суші!
Буде наша відсіч
Вироком для ката.
Слава – Україні,
Зашморг – окупанту!
06.03.2022 р.
БИТВА ЗА МИР
С дикой путинской ордой
Взвод наш насмерть дрался.
На земле и на воде
Он за мир сражался.
Иногда и нам в бою
Крепко доставалось.
И валила наповал
Жуткая усталость.
Кровью харкали бойцы,
Заскрипев зубами.
Но враг «пятками кивал»
Повстречавшись с нами.
Ой, даремно, москалі
Лізуть в Україну.
Повкладають козаки
Їх у домовину.
За всі спалені домівки
Та забиті душі –
Гнитимуть ці пацюки
На воді й на суші.
Наша матінка-земля –
Зацвіте садами,
А від згарища Кремля –
Засмердить тхорами!
Стихнуть постріли колись,
Смерть зариє косу.
Тільки росіянам – зась!
У наш край без спросу.
17.04.2022 р.
НАЩАДКАМ
Зрозумійте, люди добрі!
Серед нас – нема безсмертних.
Шарлатани недолугі
Нас підбурюють на жертви.
Зглянься, Боже, на Вкраїну,
Захисти від супостата –
«Визволителя» з росії,
Прожени Іуд із Ради.
Мабуть, ми не там шукаємо
Співчуття та допомоги,
Бо в Америці з Європою
Нас не дочувають Боги.
Може, краще і корисніше
Не гріхи спокутувати,
А вже діяти рішучище,
Щоб «юшкою» не шмаркати…
***
Не каліки ми убогії,
І не хворі з божевільні;
Є у нас лани родючії,
Є джерела сині-сині.
МВФ не зичить розуму,
Не надасть безпеки НАТО.
А розумному та сильному –
Про нащадків треба дбати!
29.04.2022 р.
БЛАГАЮ, ЩОБ НЕБО…
Дивлюсь я на небо –
«Прильотів» чекаю.
І зло розпирає –
Чому не літаю?
Хоч раз би рашисту
«Гостинця» послав
Щоб чорную душу
Він чорту віддав.
Домовлюсь я з вітром,
Щоб він допоміг
Розбити орду
Об Дніпровський поріг.
Щоб вражою кров’ю
Поля окропились.
Щоб ми з вольним вітром –
Із Дону напились.
Дивлюся на небо
В рожевих хмаринках.
І хочу, щоб спокій
Вернувся в домівки.
Щоб дітки від вибухів
В них не здригались.
Щоб мами і тата
За них не боялись.
Давайте зачинимо
Небо і море.
Щоб нас не спіткало
Ні лихо, ні горе.
А все, що від мене
Залежить в цей час –
Благаю, щоб небо
Не зрадило нас.
10.08.2022 р.
КАТЮЗІ ПО ЗАСЛУЗІ
Найдієвіший засіб
Зупинити потвору –
Натовкти йому пику
Та розквасити ніс!
Щоб наступного разу,
Коли чешуться руки,
Цей мерзенний нікчема
Ні до кого не ліз!
Через біль особистий –
Воно краще доходить,
Та й зароблені гулі –
Не прикрасять «фасад».
Він навіки затямить,
Що нарвавшись на опір,
Окрім пики, напевно,
Надеруть ще і зад.
Тут, повірте на слово,
Гуманізм ні до чого.
І лише клином, до речі,
Вибивається клин.
Хто з мечем до нас прийде –
Від меча і загине.
Навіть бункер потворі –
Стане пеклом страшним.
12.08.2022 р.
РАНКОВІ НОВИНИ
Сьогоднішній ранок –
Якийсь незвичайний.
Хоч сонце привітне,
А тиша дзвенить.
Учора рашисти –
В нас з «Градів» стріляли,
І зараз в повітрі
Тривога висить.
Знайома дорога –
В продмаг і додому –
Така галаслива
У мирні часи.
Наразі – затихла,
Нема нікого.
І тільки назустріч –
Обшарпані пси.
П’ятиповерхівка
Стоїть сиротою.
Поневічив бідну
Російський снаряд…
Хоч я вже старий
Та стріляти ще вмію,
Я – снайпер!
Тому – стережись
Мене гад!
Ти їхав вбивать,
Руйнувати і красти.
І думав, що це
Українці простять?!
Е, ні! В мене ненависть
В серці клекоче
Я ваш «руський мир»
Жорстко буду карать!
13.08.2022 р.
ПРИКМЕТА
Літо. Ранок. Припікає.
Міжміський автовокзал.
Люди, хто куди втікають,
Бо рашист уже дістав!
І в розжарених автівках,
В тісноті та навмання
Кидають свої домівки
Щоб не втратити життя.
Скло лежить на тротуарі
І обламані гілки,
Але ж тут іще до вчора
Щебетали малюки.
Сумний вигляд має школа,
Вбитий болем персонал.
Та зі страху чи від горя –
Рук ніхто не опускав.
Те, що я побачив вранці –
Символічно-рятівне,
Надихнуло взяти аркуш,
Щоб зафіксувати це.
Вірю в нашу Перемогу,
Знаю, буде саме так!
Бачив, як в розбиту шибку,
Залітає білий птах.
15.08.2022 р.
ПИШЕМО ІСТОРІЮ
Порожні домівки.
Побиті міста.
А в селах довкола –
Сама пустота.
Жорстока війна
Все звела нанівець.
На міні ворожій
Застряг тракторець.
Згоріли: і клуб,
І сільмаг, і садочок…
А в школах нескоро
Почують дзвіночок…
Але, ми не втратили
Гідність свою,
І ворога б’ємо
В смертельнім бою!
Важка Перемога…
Є втрати гіркі…
Але в Збройних Силах
У нас – козаки!
Їх подвиги славні
Опишуть в піснях…
Країна нескорених –
Слався в віках!
13.09.2022 р.
ПРОРОЧА БАЙКА
З глузду з’їхав хижий птах,
Ще й з людей глузує.
На ЗАЕС орел-осел
Свій теракт готує.
Щедро стерво сіє смерть
На своєму курсі.
З пихи зовсім дах знесло
Двоголовій курці.
Придушити вольний дух
Нашого народу
Мріяв і старий індик
З сусіднього двору.
Бач,призвав до лав курчат
Та всяку сволоту.
Грабувати їх навчав
Та пити гидоту…
Знав весь світ, що хижаків
Проженуть з подвір’я.
Тож завзято розпочав
Смикати з них пір’я.
А на фермі в індика
Навіть, ґвалт зчинився.
Через ту бавовну кляту –
Він зерном вдавився.
Тим, хто вибрав хибний шлях,
Тим, хто душить волю –
Раджу: стережіть свій пах
Від лютого болю.
20.08.2022 р.
УРОК ЗООЛОГІЇ
Наразі українців
Так складно здивувати.
Колишній співвітчизник
Лупцює в них з гармат.
Поцілює ракетами
Та палить вогнеметами,
Вбиває і ґвалтує,
Як професійний кат.
Так звані «визволителі» –
Бандити та грабителі
Оскаженіло, на кістках,
Реанімують «рейх».
Та не чекали віслюки,
Прорахувалась наволоч
Що світ цивілізований
Так швидко скаже «брейк!».
А наші славні козаки
Вживуть дієвих заходів
І розтлумачать віслюкам,
Що ЗСУ – не фейк!
«Свідомі патріоти»
Та невідома паства,
Держава – Україна –
Цвістиме, як завжди!
Ніхто тут не дозволить,
Щоб на ланах квітучих
Скажені та смердючі
Блукали віслюки.
16.09.2022 р.
ПРО ВЧИНКИ
Багато вчинків є безглуздих
Та найбезглуздіший – війна!
Якщо вона до вас постукає,
Вважайте, що прийшла біда.
У хворих – недостача ліків.
В старих – порожній гаманець.
Хтось зраджує свою домівку,
Бо закордоном є «дворець».
Але, коли в біді держава,
Невже у вас не защемить?!
Смерть ворогам, Героям – Слава!
Вирішуйте, як далі жить.
Найкращії сини та доньки
За честь і волю йдуть у бій.
Батькам приходять «похоронки»,
А молодь знов «латає» стрій.
Занадто впертий та живучий,
Кмітливий, чесний і палкий,
Сміливий, вольний та рішучий
Наш рід козацький гомінкий!
Хоч нам тяжка дісталась доля
Та нас з дороги не зіб’єш.
Є головне – мета і воля,
Все інше – згодом досягнеш.
Багато є країн заможних,
А Україна в нас одна.
І безліч вчинків є безглуздих,
Та найбезглуздіший – війна!
18.09.2022 р.
ПРОЗРІННЯ
Нажаль і я на пів століття
Майже російськомовним став.
Проте, пишатися російським –
У мене не було підстав.
Я несвідомо, як Шевченко,
Навіть, вивчаючи його
Даруйте, думав українською
І не соромився цього.
Були часи, коли до школи,
Де український викладач
Вам розтлумаче що до чого
Не попадете хоч ти плач.
А ми малі були та босі
Та жадібно хотіли знань...
Нам байдуже було від кого
До курсу не було питань.
І лиш пізніше зрозуміли:
Щось в Україні йде не так.
Сусід не друг, а лютий ворог,
А аргумент у нього танк.
Ми – українці – мирні люди.
не треба нас провокувати.
Хоч запрягаємо ми довго,
Та важко потім зупиняти...
22.08.2022 р.
НАСТАНЕ ЧАС
Не вимагайте лірики від мене.
Принишкла муза, бо гримить війна.
Ночами моє серце крають міни
Між щастям та реальністю – стіна.
Політика нам забиває баки,
А дійсність – це зворотній її бік.
На "бажане" – "досягнуто" сказати.
Не вимагайте. Не скажу. Не звик.
Настане час і гарну пісню
Складу про подвиг земляків.
про дружбу, що пройшла окопи,
І про рулади солов’їв.
Ми відбудуємо Державу!
І хто би що не говорив,
Але під небом України –
Лунатиме ліричний спів!
17.08.2022 р.