24 листопада 1928 року в сім'ї Федора Ілліча та Лідії Єлизарівни Родіних народився хлопчик. Назвали дитину Юрієм.
До дванадцяти років дитинство Юри проходило біля підніжжя терриконів Донбасу, що димляться в Кадіївці, серед мужніх і стійких шахтарів...
У 1940 році родина Родіних переїхала в Марганець, а Юрій після закінчення війни кинувся у пошуках власної долі.
Жив він у той час на Донбасі і працював замірником у шахті при маркшейдерському відділі. Невдовзі Юрій отримав виклик на навчання до технікуму харчової промисловості, оскільки "голодні" роки війни дали про себе знати і Юрій хотів у майбутньому забезпечити свою сім'ю. Але коли він приїхав на навчання, зрозумів, що технікум, звичайно, харчової промисловості, але не ковбаси там, не сири, а технологія пивоварного виробництва – готували технологів та техніків-механіків з обладнання. А коли після закінчення технікуму потрапив за розподіленням на пивзавод, ось там він зрозумів, що зробив колосальну помилку.
Не доопрацювавши обов'язкових три роки, якимось хитрим шляхом Юрій Федорович розрахувався та повернувся до Марганця, до батьків.
Приїхав, а на роботу ніде не влаштуєшся. Юрій Федорович став ходити по шахтам. Нарешті на 22-ій шахті йому посміхнулася вдача. Юрій сказав завідувачу шахтою, що в нього не гірнича спеціальність, але він технік-механік з обладнання і може слюсарем працювати, по електриці трохи розуміється, і в механізмах...
Завідувач узяв його, але з огляду на те, що потім, коли Юрій освоїться, стане бригадиром. Підписав заяву. Пішов Юрій до рудоуправління ім. 40-річчя Жовтня – і там підписали заяву без проблем. Але у відділі кадрів через "документальні" причини влаштувати на роботу Юрія не могли, адже без відповідної освіти кадровики не мають права цього зробити. Так йому було відмовлено у прийомі.
У 1955 році керівництво тресту «Нікополь-Марганець», який очолював Кирило Сидорович Щербина, прийняло рішення видобувати марганець ще й відкритим способом. Перші машини, які замовили, були СЕ-3.
На навчально-курсовому комбінаті було організовано курси машиністів екскаваторів. Юрій Родін зацікавився, але туди було не потрапити – у списках уже стояли прізвища тих, кого виводили із шахт за станом здоров'я, інші, можна сказати, потрапили туди по блату.
Мама Юрія Федоровича була трохи знайома з начальницею НКК Олександрою Федорівною Сарибкіною. Вона поговорила з нею та направила Юрія з нею поговорити. Після розмови Сарибкіна дозволила Юрію відвідувати курси вільним слухачем, може, з цього щось вийде.
Далі Юрій Федорович розповів про своє вільне слухання.
"Головний енергетик тресту Ленецький викладав нам електричну частину, по механічній частині був Манаков – це були два основні наших викладача. З вищою освітою тоді людей мало було, ось вони і були при ділі. На теоретичних заняттях нам розповідають, ми слухаємо, потім запитують: "Хто повторить?", а всі мовчать. Ну, подивлюсь я на курсантів і руку тягну відповідати... Ну, відповім, а викладач запитає моє прізвище і починає його шукати в журналі.
Так було деякий час, курси йшли, я переважно там виступав. Дивлюся, один дописав мене наприкінці списку до журналу, інший. Оцінки почали ставити. Вони зрозуміли, що я буду непоганим машиністом. Їм також треба було випустити людей, які зможуть нормально працювати. Потім почали йти з курсів ті, хто не зміг зрозуміти професію. Так я був офіційно визнаний, склав іспити на відмінно та отримав посвідчення. З випускників курсів сформували бригаду, оформивши нас у відділ капітального будівництва. І таким чином ми потрапили на монтаж самого першого екскаватора..."
Отже, першим місцем роботи Юрія Федоровича Родіна на гірничо-збагачувальному підприємстві після отримання свідоцтва про спеціальність машиніста екскаватора став перший кар'єр – Мар’ївський. Ще під час навчання на курсах Юрій познайомився зі своїми однолітками – Олександром Акатовим та Петром Єрьоменком. Разом вони навчалися і разом опинилися на монтажі першого екскаватора СЕ-3.
Кар'єр – це було нове виробництво для марганецьких гірників. Велика техніка для відкритих гірничих робіт – також нове. Тому всі, молоді і старші, осягали спеціальність на практиці.
Доля розпорядилася так, що Юрію Федоровичу довелося на всіх кар'єрах попрацювати і на всіх екскаваторах, крім роторних.
Перший час він працював на "Воронежці" – копаючи канал на випадок затоплення кар'єру.
Згодом звільнилося місце помічника машиніста екскаватора – Юрій мріяв про цю професію і перейшов працювати на СЕ-3. Згодом і сам став машиністом екскаватора.
Далі Юрій Федорович був присутній на початку трьох кар'єрів (крім Басанського). Ну, майже, вважайте, що чотирьох – бо і про Басанський він знає – хто там був та хто його відкривав...
Юрій Федорович Родін зміг переплести і відповідальність, і свою мрію. Він досяг у житті всього, чого хотів.
Він любить свою Україну, не уявляючи себе без неї – без цієї чарівної, з багатим потенціалом і найкрасивішої країни світу. Щоправда, смуток лежить на серці колишнього машиніста через страждання рідної землі, які дісталися їй останніми роками. Але вірить гірник, що мине час і Україна знову розквітне. Можливо навіть, вона зможе стати набагато кращою.
95 років – це велика цифра, що зовсім трохи відокремлює від вікового Ювілею! Адміністрація, профспілковий комітет та гірнича гвардія Марганецького гірничо-збагачувального комбінату від щирого серця вітає Вас з цим святом! Бажаємо Вам, щоб Ваше здоров’я міцніло з кожним днем, а настрій був тільки сонячним. Нехай Ваш подальший життєвий шлях буде легким і світлим, а всі труднощі залишаться позаду в історії, яку Ви змогли гідно прожити.
З Ювілеєм!